Анатолій Авдієвський познайомився зі своєю дружиною у Черкасах

28 березня на Байковому кладовищі в Києві поховали художнього керівника й головного диригента Хору ім. Григорія Верьовки 82-річного Анатолія Авдієвського. Він помер у лікарні “Феофанія”, де готувався до операції. Мав проблеми із серцем. Витрати на похорони взяла на себе держава, пише gazeta.ua.

— Востаннє бачилася з ним за два тижні до смерті, — розповідає 60-річна Марія Пилипчак, керівник дитячого фольклорного ансамблю “Цвітень”. Колектив був створений 1986 року. — Тоді у фойє приміщення хору просила його підписати листи чиновникам, бо планувала видати другий том весільних пісень. Він мені сказав: “Бий їх, бо сплять. Нічого їм не треба, крім тих яхт”. Після того провела Анатолія Тимофійовича на зупинку тролейбуса. Він поїхав на вокзал. Звідти планував відправитися на концерт в Одесу. 12 березня мав свій останній виступ. Там навіть заспівав дуетом із солісткою з хору.

Анатолій Авдієвський народився у селі Федвар, нині Підлісне на Кіровоградщині. Закінчив Одеську консерваторію.

— Батько радив мені обрати професію, яка б мене забезпечувала — інженерну або будівельну, — згадував Анатолій Тимофійович в одному зі своїх останніх інтерв’ю. — Я його послухав і здав документи в Одеський будівельний технікум. Після цього проходив з другом повз консерваторію. Почув, як із прочинених дверей ллється музика. У мене потекли сльози з очей. Друг порадив зайти. Там мене прослухали і сказали: “Негайно подавайте документи”. Забрав документи з технікуму й одразу ж привіз у консерваторію. Той день став найщасливішим у моєму житті.

— Займатися музикою мріяв із дитинства. Вмів грати на скрипці, мандоліні, балалайці, сопілці, — говорив Авдієвський. — На першому курсі ледь не помер. Отримав стипендію і пішов з іншими студентами пити пиво. Після цього зайшли у спортзал. Вирішив похвалитися — показати, як на турніку вмію крутити “сонце”. З поперечини зірвався й упав на дерев’яну конструкцію під турніком. Приятелі побачили, що я позеленів і перестав дихати — втекли зі спортзалу У цей момент зайшла прибиральниця тітка Дуся. Облила мене водою з відра й почала робити штучне дихання. Я ожив. Тоді зрозумів: Бог хоче, щоб я займався творчістю.

1958-го в Житомирі створив Поліський ансамбль пісні й танцю “Льонок”. Був його художнім керівником і головним диригентом до 1963-го. Три роки очолював Черкаський народний хор. Директором Хору ім. Верьовки став 1966 року. Очолював його 50 років. До складу колективу входить хор, оркестр і танцювальна група. Загалом близько 150 чоловік. Гастролювали в Мексиці, Канаді, Франції, Швейцарії, Білорусі, Польщі та Німеччині.

— У радянські часи мене кілька разів хотіли зняти з цієї посади як націоналіста, — згадував Авдієвський. — На початку 1970-х завідувач відділу пропаганди Київського міськ­кому партії, навіть підготував документи для відкритого суду наді мною. Звинувачував у тому, що Хор Верьовки виконує лише українські пісні. Сказав тоді першому секретарю міськкому партії: “Якщо вам це не подобається, то перейменуйте нас на хор пісень СРСР, тоді будемо співати хоч узбецькі, хоч татарські”. Через 10 років ситуація знову повторилася. Наприкінці ­1980-х побачили націоналізм у фольклорній опері “Цвіт папороті”, музику до якої написав Євген Станкович. Я і тоді відстояв свої позиції, хоча запросто могли мене звільнити. У таких випадках на компроміси ніколи не йшов.

Авдієвський викладав у Київській консерваторії, столичному інституті культури та Київському педагогічному. З 1991 року очолював Всеукраїнську музичну спілку. Був лауреатом Шевченківської премії. Отримав її 1968 року спільно з Григорієм Верьовкою. Був нагороджений орденами Ярослава Мудрого V та IV ступеня, званням Героя України,

— Анатолій Тимофійович був харизматичною і простою людиною, — каже Марія Пилипчак. — Не мав зіркової хвороби, хоч його знав весь світ. Під час концертів не вимагав окремої кімнати. Ділив одну комірчину з усіма акторами. Не любив, коли називали всі його регалії. Якось прийшов на телебачення. Там спитали, як краще його представити. Він відповів: “Просто Анатолій Авдієвський”. Дуже відповідально ставився до своєї роботи. Мав неймовірну пластику і якусь магію. “Під його рукою” співаки завжди звучали не так, як з іншими диригентами. Анатолій Тимофійович жив скромно. У Новоукраїнці під Києвом мав дачу. Кожен із нас міг би таку збудувати. Останнім часом лишався ночувати в приміщенні хору, де мав кімнатку. Додому складно було добиратися. А просити когось підвезти він не хотів.

Анатолій Авдієвський у шлюбі був двічі. Із першою дружиною розлучився на початку 1960-х. Вдруге оженився з колишньою балериною Майєю Пантелеймонівною, їй зараз 80. Разом прожили 53 роки.

— Познайомився з Майєю в Черкасах, коли очолював там народний хор, — згадував. — На репетиції одна красива танцівниця відмовилася виконувати мої розпорядження. Попросив її залишити приміщення. Наступного дня ми з нею відверто поговорили, а потім почали зустрічатися. За кілька місяців одружилися.

Від першого шлюбу в нього залишилася донька Оксана, 55 років. Син Тимофій від другого шлюбу загинув 1999-го в автокатастрофі.

Фото espreso.tv

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *