Головний пластичний хірург Черкас поділився історіями зі свого професійного досвіду (ІНТЕРВ’Ю)

Він робить людей молодшими, допомагає повернути обличчя після тяжких травм та усунути дефекти зовнішності, які створюють дискомфорт з дитинства. Журналісту видання “ІнфоМІСТ” вдалося поспілкуватися із головним пластичним хірургом Черкащини Володимиром Цапенком.

Завідувач опікового відділення у Першій міській лікарні погодився зустрітися навіть раніше призначеного часу, однак попросив зачекати. У його невеликому кабінеті з сучасним ремонтом є лише місце для столу з комп’ютером, дивану та шафи, на яких чимало книг з пластичної хірургії. Після кількахвилинного очікування лікар повертається у кабінет. Говоримо про його незвичайних пацієнтів та курйозні випадки з багаторічної практики.

Про бабусю й Америку, дочок-матерів та Францію

Років 15-ть тому прийшла до мене одна бабуся та й каже: “Мені треба виїхати в Америку. Я там вже працювала, заробила внукам на все. Але тоді була нелегально за кордоном і зараз не можу так просто туди потрапити. Хочу молодше виглядати. Бо таким людям в Америці легше знайти роботу”. На той час жінка вдруге вийшла заміж, змінила прізвище. Ми їй і підтяжку шкіри обличчя зробили, і повіки, що там ще не пам’ятаю. Все у неї склалося із поїздкою.

Найбільше у цій історії мене вразив той факт, що людина вперше так відверто пояснила, що вона ставить собі за мету роботу в Америці. Виявляється, бабуся там знайшла хороше місце, щоб нарешті забезпечити і своє життя. Адже у не юні роки вже придбала своїм нащадкам квартири. Таку історію, не по телебаченню, не з газет, я почув вперше.

З того часу подібні ситуації у моїй практиці теж траплялися. Звертаються люди, які виїжджають в Італію, а потім повертаються із-за кордону, щоб змінити свою зовнішність, адже там вони більш затребувані, ані ж в Україні.

Пригадую, колись одна мама, яка працює в Італії, поїхала у Францію на операцію, а донька – у Черкаси. То після зустрічі і обговорень, матуся сказала: ” Якби я знала, що так зроблять у Черкасах, то краще б зробила б там”. Мені звісно ж, як лікарю, приємно чути про таку оцінку своєї роботи.

Про чоловіків, вуха та клей ВФ-8

Чоловіки значно рідше звертаються за послугами. Зазвичай їх не влаштовують носи, рідше підтягують повіки. Цікаві історії про вуха я чув від двох пацієнтів.

Один із них у 45 років прийшов до мене і каже: “Зробіть мені вуха”. Я так задумався, бо ж у нього вже сім’я й діти дорослі. Не розумів навіщо йому щось змінювати, аж поки чоловік не розповів, що його це все життя турбувало, що ще в армії клеїв вуха клеєм ВФ-8. Ми зрештою зробили йому операцію і людина «отримала щастя».

Ще був такий курйозний випадок. Колись із одного районного міста приїхав чоловік. Каже: “Жінка дражниться, що у мене дуже великі вуха”. Зменшили ми їх. Він знову приїхав: «Каже, що ще одне трішки стирчить» (посміхається).

Такі ситуації буває цікаво послухати. Але зрештою, кожен варіант міжлюдських стосунків має право на життя. Це – наше суспільство. Всі різні (міркує). Ми зробили таки йому ще одну операцію, більше не звертався. Не знаю, як у нього там склалося із дружиною (сміється).

Я шкодую лише про те, що тоді не фотографували. Тому що хороша операція вийшла. Але у нас навіть фотоапарату не було.

Про “повернути 18-ть років” та перший досвід

Зараз ми робимо фото “до” і «після». Це дуже важливо, по-перше, для оцінки своєї роботи. Та для тих випадків, коли людина не задоволена результатом. Фото ж – це можливість поглянути і зрозуміти, що не так.20160210151341

Пригадую, були у мене складні стосунки із однією пацієнткою, яка хотіла повернути “свої 18-ть”. Все через те, що у неї з’явився чоловік, молодший за неї на 20 років. Після операції вона заявляла, що її спотворили. Я тоді сказав: “Ви можете подавати на мене у суд, якщо хочете зробити мені рекламу. Є фото «до” і «після», тому хай люди розсудять». Там ніякого потворства не було. Просто людина затьмарена ідеєю влаштувати особисте життя, що ця мрія затьмарила розум.

До суду так і не дійшло. Та й взагалі за весь час хірургічної практики судитися не доводилося. Я вважаю, що лікар зобов’язаний знайти спільну мову із пацієнтом. Людина, яка береться за такі складні і відповідальні операції, повинна зрозуміти, як це зробити і, якщо щось буде не так, то як знайти вихід.

Поки що у нас практично не має таких операцій, коли б ми не змогли вирішити тих проблем, які виникали. Окрім напевно однієї з перших. Це було ще тоді, коли ми тільки починали і можливо не було необхідних навиків та достатньої практики. Однак, коли пацієнтка після операції прийшла, я їй запропонував безкоштовно переробити, адже мені було соромно за свою роботу. На що вона відмовилася: “Не треба, я вже звикла”. Вона досі так ходить, а мене мучить совість (посміхається).

Про найголовніше обладнання пластичного хірурга

Найголовніше обладнання – це руки хірурга і голова. Тобто треба мати знання і розуміння того, що ти робиш. Для пластичних операцій ми використовуємо одноразові інструменти. Все за кошти пацієнт – починаючи від халатів, скальпелів і шовного матеріалу. Ось тільки такий асортимент ниток ми закуповуємо (відкриває шафу із запасами). Інструменти купуємо самі, вчимося – самостійно. Допомагають і он ті розумні книжки (показує на шафу біля вікна).

Для того, щоб щось отримати треба щось вкладати. Кожна поїздка на тренінг – це час, це кошти. Але ти приїжджаєш звідти із розумінням того, що щось дізнався нове. Зараз функціонує Всеукраїнська організація пластичних та реконструктивних естетичних хірургів. Вона юридично зареєстрована. Там люди з різним рівнем членства. Молодь вступає, платить внески, їздить, навчається. По мірі професійного росту з’являється доступ до тіла.

Треба мінімальні хірургічні навики перед тим як братися за такі серйозні речі – відповідальність за людське тіло, щоб не зробити гірше. Навіть у найкращих спеціалістів бувають ускладнення. Головне завдання – щоб цих ускладнень було якомога менше. Тому людина, яка починає, має добре усвідомлювати, що вона робить. Коли дивишся, то здається, що це дуже просто, а починаєш робити, то виявляється навпаки. Як казав хтось із відомих: “Теоретически лошадь, а практически – не едет”.

лікарняЩе у 2010 році у Черкасах можна було зробити пластичну операцію у трьох закладах. Так, окрім Першої міської лікарні, реконструкцію тіла після аварій та хвороб робили у Черкаському обласному онкодиспансері. Однак, по телефону нас запевнили, що нині таких послуг там не надають.

Не вдалося зв’язатися і з приватним черкаським медцентром “Славутич”. Номер телефону відключений місцевим оператором, а остання інформація на сайті оновлювалася ще у 2013 році. сайт

Згідно даних черкаського видання “Прес-Центр”, у 2010 році у цьому приватному закладі змінити форму носа коштувало від 6 тисяч гривень, операція на вухах – від 2 800, пластика на животі – від 8 тисяч гривень. Збільшення розміру грудей ще понад п’ять років тому обійшлося б у 6 тисяч гривень, наркоз – у 1,5, імплантати – від тисячі доларів. Зменшення розміру грудей – від 9 тисяч гривень. Одна зона ліпосакції коштувала від тисячі гривень (+ від 800 гривень за наркоз). tsiny-Pres-tsentr

Про приватну хірургію у Черкасах

Говорити про ціни тоді було доцільно. Ми працювали у приватній лікарні “Славутич”. То зовсім інша річ була, ніж нині – у державному закладі. Зараз клініка не працює, тому що як пан Віктор Федорович прийшли, то так закрутили ціни на газ для підприємців, що ми не «потягнули» суми, які треба було платити за опалення приміщення. Нині воно законсервоване і чекає своїх кращих часів.

Зараз уряд Яценюка нібито “йде нам на зустріч” (сміється). Можливо щось колись буде. А зараз, коли хтось звертається, то ми намагаємося допомогти, але все це так вирішується – без афішування. Звісно, ціни значно зросли. Всі витратні матеріали ми змушені купувати за кордоном, тому якщо долар виріс у 2,5 рази, то відповідно в такому темпі зростають ціни й на матеріали.

Закрили приватну клініку в Черкасах ще після 2010. Там зараз частково орендують приміщення, надають окремі медичні консультації. Щоб відновити її потрібно провести ремонт, адже за скільки років там вже такий вагон пилу та бруду назбирався. Потім привести санстанцію, пожежників та інші служби. Але для цього потрібні певні умови для приватників.

У будь-якому місті доцільно, щоб були альтернативні медичні заклади. Тому що фінансування державних закладів ніяке. Все одно пацієнти тут платять за все, окрім утримання стін. Гадаю, що колись буде приватна медицина у Черкасах. Я не знаю, чи зараз це на часі, бо в людей просто не має грошей. Тому, якщо й відкривати клініку, у якій робитимуть пластичні операції, то обов’язково з кількома варіантами медичного обслуговування.

Про попит на пластику серед черкащан

Звернення бувають постійно. Тенденцій до суттєвого збільшення або зменшення я не помітив. От у 2007 році перед кризою, коли всі брали кредити, купували автомобілі, ми працювали стабільно і майже щотижня робили протезування молочної залози. Тоді справді “йшло” і ми думали, що закінчимо ремонт “Славутича” і нам буде щастя. «Штани порвались, щастя – нема».

За рік звертаються кілька десятків пацієнтів. Найчастіше робимо пластику молочних залоз та підтягуємо повіки жінкам. Серед дітей найпоширенішою проблемою є вуха. Зазвичай, перед школою, якщо дитина комплексує. Сред старших звертаються ті, хто танцює, активно бере участь у різних конкурсах. З невеличкими недоліками зовнішності у них виникає дисгармонія і судді можуть оцінки знижувати, бо воно справді не гарно, коли ні зачіска, ані вбрання не приховують дефект.

Найгостріша проблема серед населення – це брак інформації. Трапляється так, що деякі люди їдуть в інші міста, щоб зробити операцію, а потім дізнаються, що цю послугу можна отримати і в Черкасах. Колись ми вже робили конференцію. Запросили спеціалістів з усієї області, хотіли, щоб колеги знали, що у Черкасах роблять пластичні операції.

Зараз лікаря пацієнт обирає сам. За різними критеріями. Як кажуть, добре працює сарафанне радіо, ОБС (одна баба сказала), хто через інтернет. От тільки із сайтом у нас проблема. Рамка є, але інформацією наповнюємо поволі. Часу бракує. Гадаю, що за півроку зробимо ресурс, на якому інформуватимемо людей про те, що в опіковому відділенні роблять такі операції. Публікуватимемо результати “до” і “після”, щоб люди орієнтувалися.

Довідка

Володимир Цапенко – завідувач опікового відділення Першої міської лікарні. У сфері реконструктивної хірургії (покращення вигляду після перенесених опіків) працює з 3 липня 1980 року. До цього майже рік, з 1 серпня 1979, був інтерном у цьому ж відділенні. Косметичній хірургії навчався у Харкові. Отримав документи про закінчення навчання 20 квітня 1995 року.

Фото з сайту ІнфоМІСТ

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *