Історія деяких зовнішніх оздоблень Черкас

У 1960-1980-х стародавнє мистецтво оздоблення будівель переживало справжній ренесанс. Міста і села України вбиралися в яскраві роботи „високого художньо-ідейного змісту“. І звісно ж, вони втілювалися майстрами у класичних сюжетах соціалістичного реалізму. Громадські споруди – будинки культури, кінотеатри, школи, вокзали, дитсадки, поштамти, контори колгоспів як зовні, так і зсередини ставали носіями відповідних великих ідей. Але у Черкасах без епічних полотен у дусі часу якось обійшлося. Натомість, пригадуються красиві тематичні роботи з історії пошти у магазині „Філателія“ біля драмтеатру та у залі Головпоштамту, запальний „Гопак“ у одному з ресторанів, „Відпочинок“ на вокзалі, портретна композиція у приміщенні аеропорту…

Колишня окраса аеропорту

Коли у новенькому черкаському аеропорту, відкритому 24 лютого 1986 року, ще вирувало життя, нудьгуючи в очікуванні реєстрації неможливо було бодай не кинути оком на красиве художнє панно кольору кави з молоком. На ньому були зображені схрещені гвинти літака і кілька портретів. Хто таки Нестеров, усі більш-менш знали хоча б у контексті знаменитої „петлі“. А брати Касяненки – Андрій, Іван та Євген, яких митець Сергій Сосулін аж так пошанував? Мені, – напевне не самому неосвідченому з пасажирів, та ще й студентові істфаку, тоді це було невідомо. В ті часи у „епохальних процесах“ іменам з малої історії місця взагалі не знаходилося. І минуло ще чимало літ, перш ніж ми, черкащани, оцінили внесок земляків у становлення авіації. Ще одним відкриттям для мене стало те, що автор цієї пізнавально-тематичної роботи Сергій Миколайович Сосулін вчився зовсім іншому: 1977 року він закінчив Ленінградський педінститут ім. Герцена. На жаль, його життя обірвалося трагічно. Та й роботи, за великим рахунком – теж.

Задовго до витинанок

pano dn sh

У наш час заслужений художник України Микола Теліженко, і до слова – свої мистецькі університети він теж проходив у Львові, – більш знаний як автор багатьох пам’ятників „на честь нації“ та чи нейвідоміший у країні витинкар. А в минулому він так само плідно працював як майстер панно та декоративних пластів з дерева. Давнішні твори, але які! Миколі Матвійовичу належить рекорд з мозаїчної шевченкіани: це панно як найбільший портрет Тараса Шевченка 1989 року прикрасило будівлю школи у селі Будище. А раніше, незадовго до 700-ліття міста та у форматі реконструкції колишнього Піонерського парку з цієї нагоди, окрасою дитячої сцени стали яскраві „Скоморохи“. На жаль, упродовж багатьох років робота перебуває у напівзнищеному стані, хоча час від часу у Дирекції парків про нього згадують та навіть щось там обіцяють зробити. Зате інше панно Теліженка „Козак Мамай“ на фасаді ювелірного магазину „Рубін“, як на свій вік почувається непогано. Правда, його вже реставрували, адже й сам фасад перебудовувався. Прикметно, що це панно стало першим і єдиним, виконаним за радянських часів у синьо-жовтих кольорах.

Панно-емблеми

Жодного сумніву в тому, що усім відоме велике, 8х4 метри, панно „Черкаси“ на в’їзді в місто зі Смілянського шосе. Цікавою є як історія його появи, так і „наслідки“ для міста.

Приблизно у той самий час, коли Широков і Студені обмірковували композиційне наповнення „Відпочинку“, керівники міста, а особливо його архітектурної складової, напружено міркували щодо „комплексного оформлення Черкас“. Зокрема над тим, якими мають бути „анонси“ столиці краю для автомобілістів. Само собою – простенькими вказівниками тут не відбудешся, бо вже й райцентри, а подекуди і великі села, перед в’їздом мали щось звеличувально-монументальне. І в стосах ескізів (не в докір тим, хто їх виконав, але „ні про що“), начальство розгледіло якусь нестандартну картинку з підрізаною верхньою частиною: і чоловік частково „безголовий“, і колос в його правиці теж, якщо вже хліб всьому голова. Зате лівою він тримав велику цілу колбу. Та й загалом все, що вмістилося у формат, було ого-го яким. З’ясувалося, що такою побачили нашу презентаційну площину київські художники Павло Аверков, Микола Патиковський і Дмитро Захарченко. Хімічно-сільськогосподарською, з красенем-робітником. І проект, як то кажуть, взяли за основу. Понад те, упродовж 1964-го, – допоки тривали підготовчі роботи, – оцього універсального солдата трудового фронту вирішили зробити ще одним символом Черкас та розтиражувати на сувенірній продукції. Панно відкрили напередодні травневих свят наступного року. До слова, воно стало не єдиним у своєму роді: в’їзд до міста з канівського шляху дещо згодом зробило особливим портретне зображення Шевченка з цитатою з його поезії та належною ілюстрацією „великих змін“.

Фото і текст “Акцент

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *