Із ЧНУ в УКУ прямим рейсом

Що таке УКУ?

Український католицький університет – страшно звучить правда? Одразу в уяві випливає такий образ священика в рясі, який вчить філософію, релігієзнавство, богословство, чи щось ще із їхнього світу, далекого від більшості студентів. Для мене також це було якось дивно. А, найдивніше, пояснювати потім усім: «Ні, я не вирішила стати монашкою».

Так от, я вступила в УКУ.

Мене звуть Яна, я з Черкас, і я не стану священнослужителем. Це все, що вам треба поки про мене знати.

Вперше я почула про цей заклад, коли мені на пошту прийшов лист про те, що я відібрана на школу громадської активності, яка відбуватиметься в УКУ.

«Ну УКУ, то УКУ», – спочатку подумала я, необізнана студентка-журналістка черкаського вишу. Але я недооцінила як ця поїздка може вплинути на моє майбутнє.

Звісно перше сильне враження справила сама будівля. Думаю я не збрешу, якщо скажу, що у Україні не так багато університетів, де є умови такого рівня. Карткова система в гуртожитку, кімнати, як готельні номери, мультимедійна студія і тд. А потім я зустріла свою знайому, яка, як виявилося, навчається там і вона була тією першою, а я її напевно тисячною знайомою, яка пояснила, що журналістика в УКУ не пов’язана з релігією.

Наступний факт із нашого знайомства з універом – немає бюджетного навчання. «Ого, та ну, кому таке треба, платити 18 тисяч?». Але є стипендії, які покривають або повністю або частково навчання і проживання. Фух, ну вже легше дихати. Все ж після чотирьох років у державному університеті, я розумію, що прозора система, коли ти платиш за навчання, отримуєш за це знання, бачиш на що йдуть гроші набагато ефективніша, ніж інший варіант, коли викладачам платять малу заробітну плату і всі намагаються нажитися на тому, що мають владу над тобою у вигляді заліків, екзаменів,  диплому…

І у мене на це декілька причин…

Потім я повільно почала придивлятися до цього закладу. То в новинах виникне оголошення, що скоро там читає лекцію письменниця Ірена Карпа, а через тиждень політичний радник посла Канади Грегорі Лемермаєр. Загалом, непогані такі спікери.

І тут в моєму житті починають з’являтися товсті натяки. Краща подруга знайомиться зі студентами укушниками, які стажуться в Америці, Німеччині, Англії, рекламує з усіх сил викладацький склад, марить католицьким універом і мріє туди вступити.

За студентів-випускників УКУ роботодавці борються. Принаймні таке враження  склалося у мене, саме тому я подала документи тільки в один вуз. Не в корумпований виш на магістратуру, який не дасть мені ніяких знань і навичок, а лише витратить мої час і гроші. А в УКУ.

Ненароком поїхати на екзамен

У моєму житті не все відбувається продумано, заплановано чи раціонально. Але я цьому дуже рада. Про те, що я їду на вступні іспити дізналась за декілька годин до виїзду.

Річ у тім, що я працювала у дитячому таборі під Києвом, жила без інтернету і зв’язку із зовнішнім світом, так би мовити. І моя подруга повідомила мені, що мене немає у списках на вступ. І на моє сумне: “Ну значить рік погуляю” (відповіла те, що я не стану тут писати із культурних міркувань).

Щоб ви уявили собі моє життя, поясню в загальних рисах: випускниця журналістського фаху, яка працює на сайті, де пише про круті події і людей найулюбленішого міста в світі. Постійно губить гаманці і телефони, а коханий хлопець, з яким живе, з цього сміється. Батьки часто намагаються підсунути гроші або нагодувати і багато-багато друзів, від зустрічей з якими болять щелепи від сміху.

Останні дні теплого липня я приїжджаю назад в цивілізацію (це про Черкаси раптом що) і йду привітатись з милими вуличками, рідними і товаришами. У атмосфері попсових пісень в караоке о третій ночі, коли зал вже співає Гришу Лепса мені приходить повідомлення від подруги, що я все ж є у списках вступників. Перший іспит першого серпня. Зараз на календарі 30 липня.

Я трохи забула, що зараз третя ночі і впевнена, що, коли я прокинуся зранку буде вже 31 і розумію, що ніяких потягів на цю дату нема. У нас паніка, ми активно, наскільки можемо вже під ранок, починаємо шукати маршрути, щоб за найближчі 12 годин дістатись до Львова. І тут до нас доходить, що у нас в запасі є ціла доба! Час іноді буває дуже дорогою розкішшю.

Поспавши 3 години, рушаємо в Київ, потім на потяг за Збруч і, щасливі, потрапляємо за Збруч.

1 іспит з іноземної мови (Англійська мова).

У нас в гуманітарному ліцеї, де я навчалася до універу, цей предмет бував й по 8 уроків на тиждень, тому я впевнена, що хоч якісь знання та й залишились. Хоча не розраховую на високі бали, бо в університеті англійська була лише декілька семестрів.

Завдання порівняно не складні: прочитати текст і відповісти на запитання, пояснити що мається на увазі під деякими словами, написати есе на задану тему тощо. Чомусь складнощі у мене викликало зовсім просте завдання: знайти слово, яке б за сенсом підійшло в три запропоновані речення. Після іспиту познайомилась з дівчиною, яка писала есе про те, що хотіла б винайти телепорт. Мені вже подобаються мої одногрупники.

З’явилися оцінки за творчі доробки. У мене починає виникати підозра, що тут працюють викладачі-роботи або вампіри, які ніколи не сплять. Адже майже одразу з’являються й результати за іспит з англійської мови.

Наступний день присвячений книгам і “П‘яній вишні”.

2 іспит зі спеціальності.

Раніше моя роль в університеті була заспокоювати тих, хто нервується на сесії. Бо моя мама каже, що оцінки в житті далеко не головне, і тому я ставлюся до життя просто і ніколи не нервую на іспитах чи сесіях. Але, погодьтесь, коли вам кажуть, що на іспит дають три години і все одно ніхто не встигає – це викликає легке посіпування ока.

Тут я втратила купу часу на написання новини, бо треба уважно читати завдання, а не гав ловити у вікні. Потрібно також зробити опис відеосюжету, (якщо надумаєте вступати –  мила пані Вікторія вам усе пояснить), відповісти на граматичні тести і написати аналітичний коментар. Мені випала тема “Декомунізація: “зрада” чи “перемога”?” – тут душа розгулялась, і текст швидко почав виникати на сторінці.

І знову результати на сайті з’явилися дуже швидко. А це близько 80-ти робіт, на хвилинку. Така повага до цих людей прокидається. Уявіть, скільки тижнів з оголошенням результатів і перевіркою у вашому ВНЗ – і ви мене зрозумієте.

Коли я працювала у таборі, то один з вихователів придумав дітям покарання за погану поведінку – масове відтискання. Усі були на нього злі, і діти казали, що хотіли б побачити, як би він сам це зробив.

Так от у випадку з УКУ – я впевнена, що від студентів вимагають багато, але ті, хто вимагають, знають, що це можливо, бо самі виконують такий обсяг роботи.

3 співбесіда.

Зранку один з викладачів назвав мене по імені. Не перестаю дивуватись талантам  працівників УКУ. Мені треба було їхати додому, бо у вітчима день народження, на яке я пообіцяла потрапити. Мене без проблем прийняли між співбесідами, які були призначені на конкретний час усім вступникам. П’ять професіоналів сидять навпроти. Я починаю нервувати, багато посміхатися і крутити в руках ручку. Ми говоримо про мотивацію, про те, чи я не плакатиму від навантажень і Барака Обаму. Вони багато жартують, і це дуже приємно. У кінці я чую фразу, що означає рекомендацію до зарахування. Я щаслива біжу на потяг додому, порадувати батьків. На мене ще очікує придумати багато відповідей на жарти про те, що я йду в монашки.

Фото www.youtube.com

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *