Криворізька художниця стала відомою на весь світ завдяки морепродуктам (ФОТО)

Зоя Скоропаденко здивувала світ і шокувала Раду Європи. Вона малює оголені напівтіла, «моделями» для яких слугують… розморожені морепродукти із супермаркету  — восьминоги, кальмари.

Волею долі, у «лихих 90-х» випускниця Львівського нацуніверситету ім. І. Франка знайшла роботу у Князівстві Монако і відтоді творчо реалізовується на мистецьких просторах західного світу. Для втілення нового проекту  «Обличчя України» на декілька днів Зоя прилетіла на батьківщину. Один день провела у Львові — малювала портрет письменника Романа Іваничука. А потім — знову по всьому світу. За її пересуваннями ледь встигаєш відслідковувати у Фейсбуці.

…Сидимо у львівському кафе. Ця спокійна і якась маєстатична жінка — справжній енерджайзер. У ній немає жодного пафосу чи гордині. Щиро ділиться своїми здобутками-відкриттями в житті, професійними ноу-хау. Зоя не може без мистецтва — постійно робить начерки. Її не хвилює, що руки випацькала тушшю. Хвалиться новими японськими ручками для каліграфії. Усі по 20 євро, а одна –  аж 400 євро! Бо має лакований держак із золотом. Пензлі для каліграфії художниця пристосувала для створення швидких начерків. Малює місцевий вид — столики, парасольки, кавомани. З її сумки стирчать гілочки калини і чорноплідної горобини. «Повезу в Європу — хочу висадити на городі в мами, яка має шато у Франції,— пояснює, –  тамтешні сорти калини не дають плодів. Буде у нас «садок вишневий і калиновий коло хати»…

“Я родом із Кривого Рогу. В ЛНУ Франка отримала  ступінь спеціаліста за фахом «міжнародна журналістика». Мені це дуже допомогло в житті — я знаю, що таке писати прес-релізи, кому їх відсилати. А також  допомогло те, що я вчила іноземні мови. Наш університет у цьому плані просто шикарний, там багатопрофесіоналів-мовників. Вчила чеську, арабську, китайську, шведську… Неймовірно — мені через двадцять років знадобилася японська мова! Коли приїхала до Японії, через 2-3 тижніпочала розуміти мову. Японці від цього просто у захваті! Шведська мова дуже мені допомогла. Ще студенткою я з Польщі  автостопом їздила на всі міжнародні конференції — до Португалії, Іспанії тощо, і дорогою вивчала мови.Osminog-4

У 1999 році отримала ступінь спеціаліста і… мене вигнали з університету. Хотіла вчитися далі, йти на магістра, але одному професорові не сподобалося, що я занадто самостійна, їжджу без дозволу університету за кордон, сама домовляюся і роблю практику на польському телебаченні, вільно спілкуюся з закордонними студентами. Я показувала студентам поганий приклад. Мене всюди було багато. Дивно, що це вже не був радянський час, але порядки в «альма матер» були радянські. Хоча я вдячна тому професорові, що він мене вигнав. Я почала самостійно виживати.

Мене  вигнали з гуртожитку, я не мала роботи. Бо наприкінці 90-х знайти роботу у Львові було неможливо. Перепробувала масу всього, але мене ніде не взяли. А потім раптом трапилася робота… у Монако. Далися взнаки мої студентські знайомства у  міжнародних організаціях, знання мов. Мене запросили в компанію, якій потрібен був медіа-консалтинг. Мій бос виявився класним мужиком — допоміг мені зробити «резидента» у Монако. Світ не без добрих людей. Мені так щастило і щастить на людей!”, — зазначає Зоя.

Художниця малює з п’яти років, її мама — професор музики, хотіла, щоб донька була музикантом. “Я вісім років грала на фортепіано у музичній школі, хоча ненавиділа гами. Потім навідріз відмовилася. Мама зрозуміла, що з мене не буде музиканта. Ходила в художню школу в Кривому Розі, там дуже подобалося. Вдячна усім своїм вчителям, бо ази треба знати. Хотіла поступати у Московську академію мистецтва. Але саме тоді усі наші гроші пішли на лікування родичів. А художнику потрібні гроші на фарби, матеріали. Тому я без екзаменів вступила в університет Франка. Журналісту гроші на матеріали не потрібні. У Львові працювала в декількох газетах. Була редактором університетської газети «Каменяр». Робила карикатури, гороскопи, портрети. Коли виїхала за кордон, з’явилася можливість займатися мистецтвом. Потроху почала малювати. Мене запросила виставитися маленька галерея в Монако. Потім ще хтось… Мене почали сприймати як художника.1

У 2008 році у світі трапилася криза, багато хто збанкрутував. Я сиділа без зарплати, на останні гроші пила каву. Жила біля ринку у Монако і мене там знали. Давали каву у борг. Продавці з ринку давали різні продукти, які у них залишалися — картоплю, рибу. Одного разу рибалки дали мені декількох восьминогів. Я їх виклала вдома, дивлюся і думаю: вони такі гарні, треба з них натюрморт написати. Але захотілося креативності. Думаю, треба якийсь «вічний» сюжет. Зробила список «вічних» сюжетів у світовій історії мистецтва — найбільше було торсів! Починаючи від 6-го тисячоліття до нашої ери і досі — усі роблять торси. Геніально! Вирішила не «винаходити велосипед»: взяла класичні грецькі торси і осучаснила їх. Почала восьминогів викладати на папері у вигляді торсів, зробила етюди. Потім з’їла восьминогів…

Перші торси були жахливі, але потроху почало виходити. Мені так сподобалося! Потім гроші з’явилися. Купила у супермаркеті ще восьминогів, знову малювала торси. Потім виклала ці картини на свій веб-сайт. Знайомі перелякалися: «Забери, це жах, це не можна нікому показувати!» У Монако дуже консервативні смаки. Це нерухома «консерва», впаяна в камінь. Львів — справжній прогрес порівняно з Монако! Я забрала торси з сайту. Невдовзі мені написав художник із Англії: «Я бачив у тебе на сайті торси. Це геніально, навіщо ти їх забрала, я їх хотів би декому показати! Давай зробимо виставку в Лондоні!». Він знайшов галерею, допоміг з візою, перевезенням…

У Лондоні я виставилася у галереї біля Тейт Модерн — найбільшого музею сучасного мистецтва у світі.  Поруч — дуже відомий ринок — Боро Маркет. І саме в ту суботу, коли я виставилася, на ринок прийшов редактор дуже відомого світового арт-журналу Creative Review. Проходив повз і побачив у вікно галереї мої торси. Я навіть досі не знаю, як цей чоловік виглядає. І він поставив мої картини у спеціальний номер свого журналу. Журнал розійшовся за два дні світом — його неможливо було купити! На мене обрушилася злива  дзвінків — з Австралії, Японії, Америки — усі в захопленні! Знайшла у бібліотеці той журнал — там мої торси на другій чи третій сторінці!123_04

Були й скандали. Мене запросили виставитися з торсами у Раді Європи у Страсбурзі. Причому не хотіли ні моїх класичних натюрмортів, ні пейзажів. Я витратилася — винайняла машину, запакувала роботи, привезла у Страсбург, повісила. Зранку приходить посол — білий як крейда: «Треба знімати! Здається, скандал! Депутати скаржаться, як можна таке показувати?! (посол був за мене і ТОРСи, але…)». За мене навіть заступилися юристи з Суду по правах людини, який через дорогу від Ради, мовляв, де ж ваша демократія, якщо ви художника виганяєте?

Дехто присікувався до моїх робіт. Спочатку закидали порнографію. Але де тут порнографія? Потім –  насилля. Але там немає насилля. Потім — насилля над тваринами. Але ж це тварини морожені, куплені в супермаркеті. Вирішили поки що не знімати, але якщо щось — одразу знімемо. Я сиджу у вестибюлі ніби з газеткою, а сама дивлюся, яка буде реакція. Заходять на виставку відвідувачі, дивляться, все нормально! Було море людей! Успіх! Друзі потім жартували — ех,  шкода, що тебе не вигнали, а то був би такий скандал! Половина глядачів кажуть, що мої торси — це геніально, половина — що це жах. І іншим кажуть: «Ти ще не бачив? Сходи, подивися, це такий жах!”, — згадує Зоя реакцію на свої роботи.

Українська мистциня із Монако зізналася, що інколи береться за журналістику. “Якщо мені треба грошей на заняття мистецтвом, а в мене їх зараз немає,  згадую, що я за фахом журналіст. Мені легше написати статтю в якийсь англійський журнал, заробити купу грошей і проплатити свої видатки, ніж шукати спонсорів. Не люблю шукати спонсорів і писати гранти (тим більше, не факт, що ти той грант отримаєш). Але хочу бути не просто художником, а щоб мене знали, щоб мої роботи висіли в музеях. Помилка багатьох художників у тому, що вони сидять у майстернях, думають, що всі їх знають, і чекають, поки в них хтось щось купить. Виставка в галереї — це тільки реклама тобі, а на рекламу треба витрачатися. Якщо щось і куплять, це просто бонус. Якщо сам не будеш себе розкручувати, жоден агент нічого не зробить. Агенти можуть допомогти, але ти маєш  бути Пікассо. Бо люди купують тебе, а не агента. Пікассо всюди ходив у своїх сімейних трусах і з усіма фотографувався. Так треба жити.

Я не ходжу в трусах (сміється.— Авт). Але з задоволенням фотографуюся — якщо мене хтось пізнає. Треба привертати до себе увагу. Треба щось робити в художньому плані, і щоб люди хоча б приблизно знали, як ти виглядаєш. Художник живе з замовлень — від приватних осіб, організацій, держави. Замовлення бувають різні. Наприклад, від якоїсь поважної інституції на кшталт ЮНЕСКО. Наприклад, зробити вітраж на все вікно, або статую. Бувають державні замовлення. Бувають приватні.

Фото Аліни Вульф

Фото Аліни Вульф

…Мій чоловік, Клем, майже щодня каже мені золоті слова: «Ніхто тебе не візьме в Країну Оз. Ти маєш сама пошити собі червоні черевички і сама піти в цю країну». Власне, я те і роблю — заробляю на ті червоні черевички, сама їх шию, сама їжджу, і маю надію, що сама в цю Країну Оз попаду. Тому не скажу, що я найпопулярніший художник. Але, мабуть, 2015-го — найвідоміший художник України і Монако у світі. Про мене написали і зняли репортажі Бі-Бі-Сі, “Франс 2”, “Фігаро”, “Франс прес”, чотири найбільші журнали Франції. У Японії — радіо, телебачення, газети. По медійних «розкладах» — мене знають.

А так хочеться показати всім у світі Львів, Україну! З того часу, як я поїхала, Львів змінився на краще. І країна змінилася. У вас тут креатив «пре»! Європа була креативною в 90-х роках, а зараз це — «консерва». А тут у вас такі кав’ярні, різні агенції, такі модельєри шикарні! Звичайно, тут є проблеми. Але скільки проблем за кордоном! Наприклад, молодому дизайнеру дуже важко відкрити ательє — треба стільки дозволів, податків, що нам, українцям, і не снилося. А страховка, реклама. А бюрократія яка! Українська бюрократія — 15% від французької! А яка в Японії бюрократія! Обожнюю цю країну, але вся любов розбивається об їхню бюрократію. Хоча мені всюди легко. Якщо з повагою ставитися до культури кожної країни — всюди буде легко…”, — додає художниця.

Фото і текст expres.ua

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *