Позитив дня. Вдячність Притули

Все забуваю сказати… Хлопці-далекобійники, дай вам Боже здоров’ячка! Хороші ви люди – сидите високо, бачите далеко…

Пише на своїй сторінці в Facebook Сергій Притула.

Отако, буває, плентаєшся за тою фурою, “н”-адцять кілометрів, бо вона довга, як “Санта-Барбара”, а дорога петляє, та ще й трохи туман і вже смеркати стало… потім думаєш: “а мо’ зараз обійду”?

І тільки пробуєш визирнути з-за фуриної дупи, а він тобі лівим “поворотничком” так “миг-миг”!

І ти в якусь мить почуваєш себе малою дитиною… в селі… бабця під вечір в макітрі мак перетирає, щоб струдлі на всю родину напекти, цукру туди додає і далі перетирає. А потім відвертається на мить і дитяча рука вже в макітрі, бо воно ж таке добре, ну як не поцупити? І тут тобі бабуся “трісь” по пальцях! І так по-доброму: “ну, і куди ти лізеш?”!!!

То ото і з далекобійниками таке ж саме: отим лівим “поворотником” – ну, і куди ти лізеш?! Мале-дурне!

А ти дійсно навіть у своєму великому джипі поряд з фурою… ну, так – мале-дурне. За мить повз тебе пролітає якесь авто і ти з одного боку ніби тішишся, що воно пролетіло повз тебе, а не в тебе. А з іншого боку, отой водій фури… за кого він себе має?

І ти вже так ніби навіть хочеш на “дальнобоя” образитись, аж тут він раптом тобі “миг-миг”, але вже правим “поворотничком”.
І ти перестаєш бути малим, дурним і ображеним хлопчиськом! Ти стаєш малим, дурним і щасливим песеням!!!

Бо тільки тобі мигнули, як ти одразу “гав!”, двигун “гррррр”, а колеса перебирають так, як лапи у Гуфі з того самого мультфільму! І ти вже летиш, як те песеня, вздовж усього тіла фури, тільки з тою різницею, що у песеняти, як воно біжить, язик висолоплений вліво, а ти стрілочку спідометра кладеш вправо.

Обганяєш, повертаєшся в свій ряд, додаєш гааааааззззууу!!! І тут раптом згадуєш, що цьому припливу ендорфіну ти, взагалі-то, декому завдячуєш. І, звісно ж, абсолютно щиросердечно аварієчкою на прощання так “блим-блим-блим”. При чому частота блимань аварійкою це ж теж мірило вдячності.

“Блим-блим-блим” – я вам дуже щиро вдячний, не знаю навіть, що б я робив без вашої допомоги!
“Блим-блим” – дякую вам, шановний колего-автолюбитель.
“Блим” – вдавись моїм дякую.

Але ж ти дуже вдячний! Тому натискаєш на аварієчку твердо знаючи, що буде “блим-блим-блим”. І вже коли перший “блим” пішов, ти раптом усвідомлюєш, що чувак же тебе реально від лобового пару хвилин тому спам’ятав. І думаєш тако… а чи не додати мені ще четвертий “блим”, щоб підкреслити, наскільки я дійсно йому вдячний.

Пішов другий “блим”… і ти раптом думаєш: а чи за цей четвертий “блим” не сприйме він тебе, чувака на такій крутій тачці, сентиментальною бабою? Ну що це за цирк? Ну ніхто ж 4-ри рази не блимає! Досить з нього і трьох.

Пішов третій “блим” і вказівний палець вже торкається “аварійки”, щоб її вимкнути. 1/3 долі секунди ти ще щось роздумуєш… палець торкається, але не натискає:).
Пішов четвертий “блим”, після якого ти з почуттям виконаного обов’язку вимикаєш “аварійку” і кажеш сам собі: “я просто вмію бути вдячним”!

І в цей момент фура тобі фарами так “морг”, мовляв, давай дуй вже, а то розшаркався тут у реверансах! Я бачу, що ти мені вдячний, але я тебе вперед пропускав не для того, щоб ти мені плентався перед носом. Мале-дурне! Шуруй!

І ти вже мчиш не просто так, а з “либою” на пів-обличчя:)!

Коротше, дякую, хлопці! З вами безпечніше і веселіше в дорозі. Особливо, якщо 14 годин за кермом:).

Фото auto.tsn.ua

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *