“З мером ми спілкуємося практично щодня. У нас є спільні проблеми, які ми разом вирішуємо,” – Владислав Кулініч

Це підприємство змусило інспекційну комісію фахівців гендиректорату Європейської комісії САНКО дивуватися і приділити йому цілий день, замість кількох годин. Адже вони і не здогадувалися, що у районному містечку в центрі України може знаходитися завод, де настільки ретельно дотримуються міжнародних стандартів і настільки серйозно підходять до випуску молочної продукції.

Владислав Кулініч керує «Золотоніським маслоробним комбінатом» вже 19 років. І за цей час підприємство увійшло у трійку українських виробників, що витримали європейську атестацію якості. Нещодавно Кабмін повідомив про те, що золотоніське підприємство увійшло до переліку із 18 підприємств, які отримали доступ до ринку Китаю. Про те, як підприємству вдалося досягти міжнародного рівня якості, про співпрацю із міською владою Золотоноші та про роботу в облраді Владислав Віталійович розповів кореспондентам «Вчасно».

Довідка:

Владислав Кулініч працює на «Золотоніському маслоробному комбінаті» вже 32 роки. Пригадує, що починав із цеху сухого молока, потім працював механіком, трудився головним інженером 10 років. А 19 років тому його обрали головою правління.

Є депутатом облради, проте про свої досягнення говорити не любить. Є ініціатором міжшкільного футбольного турніру у Золотоноші та змагань із настільного тенісу у рідному селі Іркліїв Чорнобаївського району. Грає у волейбол та футбол. «Я все життя займаюся спортом, і зараз теж, можу від підлоги віджатися, люблю грати у футбол», – говорить сам Кулініч.

Наразі підприємство входить до холдингу «Молочний альянс».

«Молочний альянс» об’єднує Пирятинський, Яготинський маслозавод, Баштанський, Городенківський, Тростянецький, Новоархангельський сирзаводи, Золотоніський маслоробний комбінат, збутові підприємства «Еталонмолпродукт» і торговий дім «Еталон».

Підприємства холдингу виробляють молочну продукцію під ТМ «Пирятин», «Славія», «Яготинське» і «Яготинське для дітей», «Здорово!», «Златокрай».

199108267

– Наше підприємство – одне із найпотужніших в Україні. Особливо сильний у нас цех сухого молока, і ми є одним із найбільших виробників сухих молочних продуктів в Україні. Так само є і одним із найбільших експортерів цього виду продукції, – розповідає Владислав Віталійович. – Наразі підприємство входить до найпотужнішого в Україні холдингу із переробки молока і виробництву та експорту молочних продуктів – «Молочного альянсу». Звісно, одним із найбільших наших імпортерів до недавнього часу була Росія – ми ледь встигали виробляти сир, який поставлявся на російський ринок. Але сухі молочні продукти і масло ми експортуємо вже дуже давно, ще за радянських часів наше підприємство було експортером. Зараз ми продаємо цю продукцію у 30 країн світу.

Підприємство йде у ногу з часом: у холдингу «Молочний альянс» велика увага приділяється модернізації, зокрема, впровадженню нових технологій. Нині підприємство оснащене таким обладнанням, якого немає більше ніде в Україні.

199108220

– Які нові технології  Ви впровадили останнім часом?

– Це виробництво демінералізованої сироватки. Рівень демінералізації дуже високий, сягає 90%. У решти виходить досягати 40%-го рівня демінералізації. Тобто, ми, практично, випускаємо чистий білок, який використовується у дитячому харчуванні, для виготовлення різних енергетичних напоїв, для спортивного харчування, для людей похилого віку. Саме цим продуктом зацікавився Китай. Китайський ринок відчуває потребу у демінералізованій сироватці, і рік тому я відвідував Піднебесну. Саме тоді ми, в принципі, досягли домовленостей, що наша сироватка задовольняє рівень вимог, які існують у китайської сторони. Проте протягом року домовленості не переросли у контракти, оскільки на міждержавному рівні не були підписані відповідні угоди про співробітництво. Та й навіть зараз, коли такі угоди підписані, не варто захлинатися у ейфорії – китайський ринок дуже складний. Тамтешня простота оманлива: мовляв, китайців багато, з’їдять усе. Але це не так: вони не хочуть їсти неякісну продукцію, шукають лише найвищу якість. Умови, які вони нам поставили, – надзвичайні. Нам довелося навіть уже сучасне обладнання перелаштовувати на ще новітніше, аби задовольняти їхні потреби у якості. Для цього потрібні були досить серйозні витрати – більше 2 млн. євро, але ми представили свої зразки – і китайські замовники залишилися задоволені.

– Вже відбулися перші поставки продукції?

– Ні, перша поставка відбудеться ще нескоро, я так думаю. Я також досить скептично ставлюся до оприлюдненого Кабміном переліку підприємств, яким Китай відкрив доступ на свій ринок. Мені цікаво – звідки він узявся? Адже там є підприємства, які вже нічого не виробляють, або і взагалі вже не працюють.

А ми, фактично, втратили цілий рік без підписаних міждержавних угод. Білорусія півроку тому почала торгувати з Китаєм. Ми ж переваги своєї першості не змогли використати. Як і переваги у якості. Адже, відповідно до процедури, спершу мають бути укладені угоди на рівні урядів держав, надалі підприємства можуть шукати партнерів (ми вже таких знайшли), укладати контракти і надалі на кожному з підприємств, якому Китай дає доступ на свій ринок, має відбутися аудит. Китайська сторона має переконатися, що їх все влаштовує у тій продукції, яку виробляють українські підприємства.

Китайських підприємців найбільше цікавить безпека якості, вимоги до дотримання санітарних норм у них також на найвищому рівні. Але ми за останні 2 роки пройшли цілий ряд серйозних аудитів від компаній Nestle, Craftfoods, Danone – зараз постачаємо їм продукти. У Danone, по суті, є тільки 2 українських підприємства, де вони беруть продукцію. Ми, можливо, би вже і не хотіли – але вони наполягають. Оскільки, провівши численні аналізи молочної продукції, зупинилися тільки на нашій.

Експерти цих компаній зважали не тільки на якість самої продукції, але і на те, як організований увесь процес виробництва – рівень відходів, рівень підготовки фахівців. Вони були тут кілька діб, спілкувалися з усіма, слідкували за виробничим процесом. Доходило до того, що з ліхтариком в усіх щілинах шукали тарганів чи інших комах. Зрозуміло, що не знайшли, оскільки ми за цим слідкуємо.199108111

– А у китайців вимоги ще серйозніші?

– Ні, рівень орієнтовно такий самий. Це перевірка світового рівня. Так перевіряють світових виробників молочних продуктів, які є експортерами. Ми увійшли у трійку українських підприємств, які витримали європейську атестацію. Причому, там 2 підприємства з нашого холдингу: ми і «Яготинське для дітей», а також «Люстдорф». Фахівці гендиректорату Європейської комісії САНКО, які були в кінці вересня у нас, дали високу оцінку підприємству, і навіть не очікували такого рівня, оскільки лишили наш завод на останню перевірку – нібито ж ми провінційний завод, якась там Золотоноша (порівняно з Житомиром, Білою Церквою, Вінницею). Думали, що за кілька годин справляться і поїдуть додому в Європу. Але були у нас з 8 ранку до 23 вечора.

– Чим Ви їх так зачепили?

– Зачепили тим рівнем організації процесу виробництва, якого нам вдалося досягти. Тому перевіряли все дуже скрупульозно: і відходи, і територію, і воду, і фахівців, і сировину.

Ми представляли сир і сухі молочні продукти (суха сироватка, молоко тощо). Ми експортуємо також і масло. Наші вимоги до продукції починаються із ретельного відбору вхідної сировини, тобто молока. Якщо воно нас чимось не задовольняє – ми не будемо його переробляти. У зв’язку з цим нам доводиться нести серйозні витрати: щоб відібрати, переробити, очистити сировину і довести її до необхідних стандартів.

– Ви з населенням працюєте?

– Так. Основну ставку ми зробили на господарства. Наразі уся наша продукція відповідає міжнародним стандартам. Але – ми переважно працюємо на експорт. В Україні ми майже не продаємо продукцію. Власне, у холдингу наше підприємство має таку спеціалізацію. На внутрішній ринок працюють інші підприємства «Молочного альянсу».

– За рахунок чого Вам вдалося досягти того рівня якості, яке має зараз підприємство?

– Тут дві складові. Перша: колектив і його підбір залежно від рівня підготовки. Друга: керівництво холдингу – дуже прогресивне. Власники і топ-менеджери холдингу розуміють, що необхідно тримати марку і втримувати лідерство на ринку. Коли ці ж люди були власниками банку «Аваль», він був лідером ринку банківських послуг; стали власникам «Альянсу» – підприємства завоювали ринок.

– Які обсяги капіталовкладень у модернізацію?

– Щорічні вкладення у 4 підприємства сягають 30-40 млн гривень в одне підприємство. Окрім того, підприємство зведене з нуля –  «Яготинське для дітей». Це єдиний такий завод в Україні. Люди просто прогресивно мислять і є українцями і патріотами за своєю суттю.

Отож ми маємо дві складові успіху: політика холдингу і мотивований, кваліфікований колектив.199108324

– Ваш колектив – це, здебільшого, мешканці Золотоноші?

– Так, але є з сусідніх сіл і міст. Підприємство уклало угоди з усіма профільними навчальними закладами – і вищим, і середніми. Ми постійно залучаємо студентів на практику, спостерігаємо за ними. Якщо бачимо, що гідні, то стараємося залишити їх на роботі. Зараз на підприємстві, із врахуванням приймальних пунктів, працює 600 осіб.

– Ваше підприємство є одним із бюджетоутворюючих для Золотоноші. Як Вам працюється з міською владою? Чи є у Вас якісь спільні проекти? Як міська влада реагує на потреби чи звернення підприємства?

– У нас із міською владою – партнерське взаєморозуміння. Ми досить тісно співпрацюємо, особливо з міським головою. Часто беремо спільну участь у багатьох проектах, допомагаємо місту – ми є бюджетоутворюючим підприємством, як Ви вже згадали, тому не стоїмо осторонь проблем міста. Міська влада ставиться і вимогливо, і водночас – підтримує, оскільки зацікавлена у ефективній роботі підприємства. Зокрема, підприємство брало участь у реконструкції очисних споруд: вони протягом понад 10 років були проблемою номер 1 у місті. Але тільки за цієї влади нарешті роботи не тільки зрушили з місця, а вже ось-ось завершаться.

За всіх влад щось робилося, але не дороблялося, гроші буквально закопувалися у землю, або просто «кудись» щезали. Реальні роботи ми побачили тільки за три останні роки за каденції Віталія Войцехівського. Я знаю його, як виробничника ще за часів роботи на «Золотоніському лікеро-горілчаному заводі». Він розвинута людина, прогресивна. З його приходом місто стало красивішим, чистішим. Ще би трохи дороги підлатати…

Але не можна говорити, що колишні мери нічого не зробили: покійний Олексій Корпань застелив аеродромними плитами всю Золотоношу, Віктор Бобровський багато зробив для розвитку освіти у місті, а Віталію Войцехівському вдалося найкраще навести порядок.

З мером ми спілкуємося практично щодня. У нас є спільні проблеми, які ми разом вирішуємо: допомога населенню, якісь заходи тощо.

Ми навіть разом з ним у волейбол граємо в одній команді «Ветеранів Золотоноші». Ще й цього року Кубок виграли.

Я пам’ятаю, коли привіз дружину сюди понад тридцять років тому… Ми спершу жили в Києві, потім працювали у Черкасах трохи. Потім я сюди отримав призначення. Ми вийшли з автобуса на центральній площі. Він такий старий був той автобус, деренчливий, здавалося, розвалюється на ходу, особливо, коли підкидало на виямках. Ми виходимо, картина, як у показують у кіно у покинутих містечках: летить купа паперу, кругом сміття – жах. Жінка у сльози: «Куди ти мене привіз?». А зараз вона задоволена. Їй подобається тут жити, уже обросли кумами, друзями – уже 32 роки тут живемо.

– А як Ви охарактеризуєте роботу облради? Адже Ви є чинним депутатом і, наразі, балотуєтесь до облради знову від ВО «Черкащани».

– Я не дуже хотів іти в політику, але минулого разу мене вмовили – пішов тоді і виграв вибори у Золотоноші, став депутатом. Ось і зараз – довго вмовляли. Найголовніше представляти інтереси підприємства і людей. 600 осіб, та ще мінімум 3 членів родини кожного працівника – ось стільки людей одразу покладають на мене сподівання. Але я не люблю говорити про себе, ніколи не афішую свою роботу, нечасто спілкуюся з кореспондентами. Бо можу довго висловлювати незадоволення, скажімо, роботою своїх колег по депутатському корпусу. Половина з них не відвідували сесії облради, а ті, що лишались, рідко досиджували до кінця засідання, коли залишається ще половина невирішених питань, важливих для області і населення. При чому питання серйозні: про медицину, про пільги… А в нас після перерви немає кворуму. А це нормально? Чому тоді було йти туди?

Я не можу собі дозволити неефективно витрачати час. Коли їду на сесію, серджуся, бо доводиться лишати недоробленою ту роботу, яку за мене ніхто не зробить. Але ж я їду. І працюю там до кінця засідання. А є люди, які нічим не займаються, і навіть, ставши депутатом, не приходять на сесію. Чому тоді були туди йти? Я, наприклад, жодної проблеми не вирішую за допомогою свого посвідчення депутата.

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *