Засновниця “Книжкового маестро” розповіла про плани на рік, джерела енергії та проблеми молодіжної організації (ІНТЕРВ’Ю)

Людмила Фіть – та, завдяки кому протягом минулого року в Черкасах можна було зустрітись із популярними письменниками Сергієм Жаданом, Ірен Роздобудько, Максимом Кідруком і Дарою Корній. Кількома роками раніше пані Людмила запрошувала в Черкаси не менш відомих братів Капранових та Івана Малковича. У 2010 році разом з ініціативними студентами-видавцями викладачка місцевого вишу заснувала організацію “Книжковий маестро”. З того часу змінилось не лише життя викладача, а й міста Черкаси. Принаймні Людмила Фіть сподівається на це. Про всі особливості роботи з авторами та проблеми, які трапляються на шляху до організації зустрічі, дізнавався кореспондент “ІнфоМІСТу“.

– З чого починався “Книжковий маестро”?

– Пам’ятаю зустріч у мене вдома: я, кілька студентів і моя колега Людмила Солодка. Зібралися тоді дівчачим колективом і вирішили, що нам потрібно придумати назву організації та розкручувати її, якось позиціонувати себе. Зі словниками підбирали слова, епітети. Хоча насправді це більше не початком було, а настанням розуміння, що час виходити в “широкий світ”. До цього ми теж організовували всілякі заходи. Наприклад, святкування Дня видавця. Тоді ми на кілька днів робили літературний квест, підірвавши з місця й книгарні, і студентів-видавців, і бібліотеки. Потім придумали книжковий аукціон, продавали книжки відомих людей з підписами. А починалось усе з того, що нам просто було тісно в межах професії.

– Що змінилося за шість років?

– Хотілося б сказати, що в нас є суперструктура з людьми, які працюють, горять своєю роботою. Але я ось думала: чим ми відрізняємось від решти таких самих громадських організацій в Україні? Ми, здається, єдині, де працюють студенти. Це як перевага, так і недолік. Перевага в тому, що студенти – це завжди нові емоції та думки.

Недолік у тому, що, як і шість років тому, це команда, де є викладач і студенти. Студенти, які з першого курсу доростають до п’ятого і випускаються… Мене радує, що кращі наші випускники потім працюють і в Черкасах, і в Києві, і за кордоном у провідних видавців. Вони і зараз мені допомагають теж – порадами. Це здорово.

Говорили мені про те, щоб ми брали гранти й так фінансово втримували людей. Добре, сьогодні я візьму грант. А завтра?

– На скільки ускладнюють роботу такі студентські “ротації”?

– Через кожні три-чотири роки доводиться повертатися на початок. Так, у мене лишаються мої знання, я розумію, як іти далі, робити щось краще, якісніше, масштабніше. Але все знову починається з навчання команди. Знову ті ж самі граблі, як би я не хотіла. Для нас це величезний мінус.

– Як вам вдається залучати до роботи студентів?

– Хочу одразу сказати, що не тисну я ні на кого. Робота “з-під палки” результативною не буде, треба цим горіти.

“Книжковому маестро” завжди вдається об’єднати найбільш творчих і креативних студентів. Інколи питаю в них: чому ви до мене прийшли? Як ви уявляли собі нашу роботу? Кажуть: ну, це цікаво, ви ж зустрічі робите, з цікавими людьми спілкуєтесь, і ми так хочемо. Це вже потім до них приходить розуміння, що я можу телефонувати по п’ять разів на день. І не з питанням: зайчику, як твої справи? А з обуренням: чому ти досі не зробив роботу, швидко роби.

Мені чоловік каже: ти смішна, від людей добиваєшся того, чого я за гроші добитися не можу.

– Скільки людей працюють у команді “Книжкового маестро”?

– На постійній основі – шестеро. Я – сьома.

Команда “Книжкового маестро” разом із письменником Андрієм Любкою

Команда “Книжкового маестро” разом із письменником Андрієм Любкою

– Як працюють подібні організації в інших містах України?

– У кожному місті є літературні менеджери. Зараз я найбільше спілкуюся із Полтавою “Magnum Opus”. Вони схожі на нас, у них така ж сама аудиторія. Я телефоную їм часто, питаю: скільки у вас було на тому-то письменнику? Інколи можуть сказати: прийшло 30. Все, ми розуміємо, що в Черкасах буде так само, тому треба працювати не просто активно, а гіперактивно.

З Києвом іще працюємо, але в них інший рівень, інші проблеми. У Львові – теж. У них проблема не як зібрати аудиторію, а як знайти цікавий формат.

Намагаємось бувати на різних тренінгах з промоції книг, обмінюватись досвідом. Ось у лютому збираємось на Другий конгрес з промоції літератури. Була нещодавно на лекції Дани Павличко.

Найбільше такі зустрічі дають енергії. Часом приходиш додому, розумієш усі проблеми й не бачиш, як із них вибратись… І ти постійно думаєш: усе, це остання зустріч, я більше не можу. А поспілкувавшись з іншими, розумієш, що в них так само щораз “остання зустріч”, але вони тримаються. Усе, енергією, якою заряджаєшся, дають сили жити.na-pavlychko

– З якими проблемами сьогодні стикається “Книжковий маестро”?

– Найголовніша – як у всіх.

– Фінанси?

– Знаєте, ні. Ми навчилися працювати без фінансів. Тобто ми не платимо зарплату дівчатам – це проблема. Але ми робимо самоокупні зустрічі. На якійсь ми можемо заробити – дякуємо Максу Кідруку. На іншій зустрічі ми ці гроші вклали.

Головна проблема – ми не вміємо працювати. Часом буває лінь. Коли щось не виходить, є купа варіантів “тому що…” Ми витягуємо довгий список, чому в нас «просіла» та чи та зустріч. Ми не думаємо: до мене не прийшли на зустріч, бо я не зробила те, те й те…

Із віршами в нас часто “провис”, бо коли в команді ніхто не пише вірші, привозити поетів важкувато. Хоча коли вдається привезти, то збирається аншлаг. Так було з Андрієм Любкою, наприклад.

Ще одна величезна проблема – брак ідей. Але вона вічна, на скільки я розумію. А так – ми все можемо.

– “Книжковий маестро” – це проект, що в перспективі даватиме можливість заробити, чи самореалізація?

– Передовсім це можливість знайти себе. Я б не займалася цим, якби не хотіла. По-друге, дуже ціную спілкування з іншими людьми, які стоять вище ніж ти за рівнем розвитку, які набагато більше побачили. Вони по-іншому мислять, по-іншому сприймають. Мені хочеться з ними спілкуватися. І завжди, може, це й по-донкіхотському звучить, хочеться затягнути їх у Черкаси. І я вірю, що моїх однодумців буде з кожним днем усе більше. Що будуть люди знаходитись, які мислитимуть так само.

– До речі, за шість років вдалося обзавестися корисними знайомствами в самих Черкасах?

– Вдалося. Із рекламою допомагають безкоштовно. Громадські активісти про нас розповідають, приводять своїх знайомих. Із видавництвом Юлії Чабаненко співпрацюємо, художній музей завжди відгукуються на наші ініціативи. Ті ж представники преси, коли телефонуєш, щоб влаштувати якогось письменника на інтерв’ю, тобі у відповідь говорять: а ми слідкуємо за вами, звісно… Це дуже приємно!

– На скільки вибагливими є автори? Чи мають якісь райдери?

– Не можу ні в чий город кинути камінь. В принципі що з нас узяти? Ми не водимо в якісь ресторани, все мінімально. Особливих вимог нам ніхто не виставляє. Головне – щоб була цікава аудиторія. По кухні ні в кого немає претензій. З деким узагалі їли в студентській їдальні.

Мені лише перед Іваном Малковичем у цьому плані завжди незручно. Згадую, як ми його годували чіпсами. Точніше, він нас. Ми так побудували щільно зустрічі, що не запланували обід. Уже ввечері, годин у п’ять, він сказав: Люда, в мене є чіпси в машині, пригощайтесь, давайте хоч трохи перекусимо.

Іван Малкович – один із перших авторів, запрошених у Черкаси “Книжковим маестро”

Іван Малкович – один із перших авторів, запрошених у Черкаси “Книжковим маестро”

– На скільки знаю, минулого року мало не “кіношна” ситуація була з пошуком тітки письменника Віктора Неборака.

– Було таке. Ні для кого не секрет, що Черкаси – це місто, куди не особливо хочуть їхати. Ми – близько до Києва. Хто схоче, той приїде у столицю. Письменники, приїжджаючи, завжди хочуть гарну, теплу атмосферу. Проте від Черкас нічого не очікують. Ну, зараз уже трохи, можливо. Віктор Неборак не очікував від Черкас нічого у квадраті. Сказав єдине: ви мене сюди заманили, бо я хотів потрапити на свою батьківщину, де жив мій батько, де я був малим. У нього на Черкащині тітка залишилась. Ми приїхали в село, не володіючи інформацією ні про що. Опитували людей, потім “сільське радіо” донесло, що ходять дивні люди, які шукають родичів. Зрештою таки знайшли – й коли бачились тільки коли йому було 3-5 років, але впізнали одне одного… Не лише вони плакали, а і я з хустинкою стояла. Це неймовірне відчуття!

– Що на цей рік плануєте?

– Ось найближча зустріч – 10 лютого з Олександром Михедом. А загалом плануємо багато, от тільки що з цього вийде… Стабільно ми продовжуємо лекції Макса Кідрука “Quantum”. Розпланували їх уже до травня.

Із партнерами хочемо об’єднати всіх, хто в Черкасах пише вірші, і зробити шоу, схоже на телевізійне. З відбірковими турами, суддями. Поки що частина команди скептично ставиться. Але я сподіваюсь, що на початку квітня ми вже запустимось.

Буквально вчора зв’язувалася з Володимиром Лисом. З ним плануємо зустріч десь у березні. Він говорить, що не проти, але нарікає, що Черкаси далеко. Доводиться підлаштовуватись під Київ.

Хотілося б із Костянтином Грубичем зустріч організувати. В нього книга є не літературна – “Смачна країна”. Це інша цільова аудиторія, яку б ми залучили до літературної творчості.

Хочемо організовувати “Skype”-розмови із найбільшими видавництвами України.

Що б не сталося, буде в нас Дана Павличко. Я від неї в захваті – у 27 років бути такою молодчиною. Вражає її бажання працювати далі. Таких людей у Черкасах бракує. Часто постає питання: провінція ми чи ні. Спілкуючись із Даною Павличко, я розумію, що я – провінція. Це інше мислення, інші знання, інші перспективи. Поки я длубаюсь в одній точці, вона вже її проробила і пішла далі. Такі люди дають зрозуміти, що можна стрибнути вище своєї голови.

– Знаю, що ви збираєтесь брати участь у “ГайдаFest”.

– Ведемо перемовини з Капрановими. З Артемом Чапаєм – він у нас уже був, була одна з найкращих зустрічей. Говоримо за Сергія Жадана і його гурт. Хочемо білоруського автора Андрія Хадановича привезти, він пише вірші.

– Що автори говорять після зустрічей про Черкаси?

– Не можна брати за оцінку коментарі після самої зустрічі. Тому що навіть якщо не сподобалося, напишуть позитив. Але для нас є показником, коли пройшов рік після зустрічі, а ми продовжуємо спілкуватись із авторами, вони цікавляться нашою діяльністю. Якби їм не сподобалося – такого б не було точно.

Мені здається, що якби аудиторія не подобалась, до нас би не хотіли повертатися. Але в нас завжди найгарніші дівчата, які ставлять цікаві питання.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: У Черкасах презентуватимуть психотрилер (ВІДЕО/АНОНС)

– Як, до речі, справи із черкаською аудиторією?

– Раніше після зустрічі намагалися дізнатися, чи сподобалось, що ні, що треба додати. Зараз ми розуміємо: всім однаково ти не сподобаєшся. Так, ми прислухаємось до зауважень. Але вже немає фанатичного орієнтування на думку людей.

Щодо того, що запам’яталось… Коли відпрацюєш захід, не можеш згадати, як себе звати. Енергетично це надзвичайно важко, тому що віддаєшся повністю. Однією кулею мозку думаєш, яке ставити питання, другою слідкуєш, як відповідає автор, третьою дивишся, як реагує аудиторія, щоб її залучати, заднім оком дивишся, що там на проекторі. І це все одночасно. Стоять десь гості, я вже лівим оком дівчатам кліпаю: посадіть отих людей.

Мені залишатися жити в Черкасах. Якщо я зроблю зустріч, яка не сподобається, до мене більше не прийдуть. Тому намагаємось робити так, щоб зацікавити й автора, і аудиторію.

Наймасштабнішою минулого року була лекція Максима Кідрука. На захід прийшло близько двох сотень черкащан

Наймасштабнішою минулого року була лекція Максима Кідрука. На захід прийшло близько двох сотень черкащан

– Про Київ чи Львів часто говорять як про міста, які читають. Що можна сказати про Черкаси?

– Я не ставлю собі питання: читають Черкаси чи ні. Я роблю так, щоб вони відкривали для себе нові імена. В мене є мета. І не просто щоб читали, а щоб активніше жили, більше кайфу ловили від життя.

Та звісно, що читають. Тут можна називати багато прикладів. Наприклад, коли йдеш по вулиці з письменником і зустрічаєш людину, яка з сумки витягує книжку цього письменника. Хіба це не показник?

– Ви говорите, що ставите за мету популяризацію читання. Вам не здається, що ви перебираєте на себе функцію держави?

– Є такі питання, коли ти б’єшся головою об стіну. От це таке питання. Або я стою і розмірковую, що це має робити держава, або я стою і роблю. І так роблять усі. Так у Києві роблять, наприклад. Працюють день і ніч. Має це робити держава, але вона цього не робить.

– За якої умови проект “Книжковий маестро” можна буде вважати успішним?

– Для нас було б здорово, якби йшли не тільки на автора, а й на бренд “Книжковий маестро”. Щоб було розуміння: якщо ми веземо якогось автора, навіть коли я про нього нічого не знаю, варто йти, бо вони роблять гарно, цікаво, якісно. Це – перше.

Друге – коли ми переживаємо не за те, чи збереться зал, а чи буде всім місця. Уже зараз є такі зустрічі, коли зал повністю заповнений. Але ми хочемо, щоб так було завжди. Щоб квитки розкуповували за тиждень до заходу.

Проект удався, якщо це стала організація, де люди працюють не за сумісництвом, а вкладають усі свої сили у його розвиток. Це третє.

І коли спочатку письменники приїжджають не у Львів і Київ. А в Черкаси. От запрошуємо ми Джоан Роулінґ, скажімо… Або якогось іншого метра. І він розуміє, що спочатку Черкаси, де буде найкраща аудиторія, найкраща організація, а потім я вже можна заїхати у Львів чи в Київ… Усе можливо!

Фото з сайту “Інфоміст”

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *